Я ще з дитинства просто обожнюю кукурудзу. От коли мама чи бабуся — у неї я проводила в основному літо — зварить цілу миску кукурудзи, ми всі одразу налітали: я, мої брати, і ще сусідські хлопчаки. Бо я була єдина дівчина в тій ватазі — ну, хіба що подруги були. Але серед родичів я була єдина дівчинкою: задерикуватою, часто хлопчачою. Це так, ремарочка. 😊
І ми всі на ту кукурудзу — й миттєво з’їдали. Мені цей смак дуже подобався: солодка, ніжна, м’яка кукурудза. Коли виросла, я не втратила цієї любові, цього «смаку дитинства». Не розлюбила — і дуже часто купувала собі сама. Уже потім, коли жила в місті, навчалася студенткою, чи коли їздила відпочивати. На пляжі її часто продавали — носили метикуваті місцеві, і я завжди купувала. Ніколи не пропускала нагоди посмакувати відбірною солодкою кукурудзою 🌽.
А ще краще — зверху натерти її сіллю. Чоловік так не любить, він більше солодку смакує. А от я завжди натираю сіллю — і тепер теж так їм.
Зараз ми вже сіємо кукурудзу на власному городі. Цього року вона довго дозрівала: взагалі все якось пізніше достигає. Я стримувалася, не купувала, хоч і дуже хотілося. І нарешті дочекалася — коли можна на городі набрати цілий оберемок качанів, почистити й зварити на радість собі та дітям.
До речі, лушпиння з кукурудзи я сушу. Чоловік дивиться — «нащо?» — але, думаю, здогадується в глибині душі. А все тому, що я люблю робити різні поробки, прикраси, віночки. Ну, про це ви, мабуть, знаєте, якщо стежите за моїм блогом. От і цю кукурудзу я сушу, а взимку зроблю з неї щось унікальне.
А що саме — побачите. Сподіваюся, що все буде добре й ми доживемо до зими. Думаю, вийде щось цікаве.))
