Вчора донька витягнула мене на прогулянку нашим селом. Було приємно трохи відволіктися від консервацій і згадати дитинство. В нашому селі людей хоч і живе багато, але зустрічаються і вже покинуті господи, на яких життя зупинилось в часі на момент, коли вони залишилися без господарів.
І ось на одному з дворів ми натрапили на старе величезне дерево білої шовковці. Зараз як раз період її дозрівання і на пару годин ми просто застрягли в процесі поїдання неймовірно смачних, ніжних і солодких ягід.
Я не знаю, скільки в нас з донькою влізло, але цього дня ми вже не могли навіть повечеряти, бо шлунки були під зав'язку набиті шовковицею. "Оце ви добре попаслись, дівчатка"! Сказала нам бабуся, зустрівши на порозі )
